З кожної зйомки обовʼязково лишається на памʼять весела історія:) Знайомимось, знач, з маленьким Еміром, і мама каже йому: “Дивись, тьотю звуть так само як твою маму, Юля» Познімались ми трішки і зайшли у кавʼярню на флетвайт і бейбічіно (нове слово для мене). І тут Емір бере мене за руку: «Мама Юля, come!”, виводить із кафе і маше батькам ручкою «бай бай» ?

Київ, вокзал. Потяг до Хелму. Стоїмо з Олєю в коридорі, мріємо, що увімкнуть кондиціонер і говоримо про те, що нам обов'язково має пощастити з попутницями-чомусь ми одразу вирішили, що це будуть дівчата. Начаклували:) Їдемо. Ми ще всі не знайомі, і я не знаю, що Оля-це Оля, а вона-що Юля-та Юля, якій вона тиждень тому писала щодо зйомки в Барселоні в інстаграм, але не склалось з вільними датами. Здається, за 5 хвилин до виходу з вагону вже в Польщі, всі вчотирьох вирішили обмінятись інстаграмами))Юля, я ж вам писала! Сьогодні зранку в Барселоні я знімала Олю:)

Судячи з усього, жовтень час поставити на одну сходинку із квітнем по рівню натхнення, і відповідно, кількості красивих фотографій з якимось особливим вайбом. Це сильно допомагає переживати війну і не поїхати кукушкою зовсім і нам, фотографам, і особливо вам, для кого все це і робиться. Щоб ваші спогади про цей час були пов'язані не тільки із страхом і відчаєм. Бо дивіться, за будь яких обставин, люди одружуються, як ця пара на фото, створюють сім'і, а ще й заводять собі нових пухнастих друзів:) І про це все лишаться фотографії, які створені одночасно і зупинити час для добра, і прискорити його плин задля скорішої перемоги ❤️